-
Україна та ЄС готуються підписати меморандум на 97 млн євро для підтримки децентралізації
Україна та ЄС готуються підписати меморандум на 97 млн євро…
-
Будемо щасливі у Щасливому і у всій Україні
18 березня відзначали День щастя у Щасливському НВК «Це свято…Читати більше...
-
Громадська рада: пенсійні виплати та розвиток культури
Про пенсійне забезпечення та розвиток культури йшлося на засіданні Громадської…Читати більше...
Історія
Історія села Любарці
Любарці – село, центр сільської ради. Розташоване за 20 км від районного центру і за 21 км, від залізничної станції Бориспіль. Населення на 1997 рік становило 2553 чоловік. Любарецькій сільській раді підпорядковане село Тарасівка з населенням 161 чоловік.
Як свідчать стародавні письмові джерела, колись поблизу села Любарець була затока річки Альти – Любка. Місцевість була дуже заболоченою. У наш час значна частина осушених земельних угідь поблизу Любарець відведена під пасовища, заболоченими залишаються лише невеликі ділянки.
Найдавніші археологічні пам'ятки біля села Любареьі датуються IV – III тисячоліттями до н.е. В урочищі Хвощувате між селами Любарці та Іванків донині знаходять рештки посуду доби міді. Поблизу північно-західної околиці села, ліворуч дороги на Іванків, на полі знаходиться група стародавніх курганів. У 1962-63 роках тут досліджено скіфський курган (IV ст. до н. є.). За 1 км від села у напрямку на село Іванків (на місці колишнього городища) було знайдено уламки посуду XI – XII ст.
Питання походження назви села породило багато здогадок серед краєзнавців. Ось лише кілька з них. За народними переказами, колись річка Альта була судноплавною. Корабель з княгинею Любою зазнав ушкоджень, і вона змушена була висадитися на невеличкому острові, де жила певний час у палаці (дворі). Дотепер називають любарчани одну з вулиць "Дворець" (офіційна назва – вулиця Лесі Українки ). Люди називали територію "Люба на ріці". Це словосполучення видозмінилося на Любарці. За іншою версією, у давні часи тут, на р. Альті, відбувся бій з половцями, який закінчився перемогою руських воїнів. Князь звернувся до воїнів зі словами: "Любі бійці мої". Потім люди, які тут поселилися, дали селу цю назву.
Одна з легенд розповідає, що в давні часи знатні люди обирали в цьому селі любих жінок і коханок. Звідси назва. Можливо, назва пішла від імені першого поселенця (Любар), і населений пункт почав називатися Любарів, а потім Любарці.
Можливо, назва походить від назви річки Любки, яка колись протікала біля села.
Вперше в історичних документах Любарці згадуються 1622 року під назвою Любарів.
За "Списком населених місць Полтавської губернії" 1859 року тут було 219 дворів, проживало 2545 чоловік, діяла православна церква.
За свідченням документів перепису 1926 року, до Любарецької сільської ради, крім села Любарець з населенням 5363 чоловіки, належав хутір Березнячка з населенням 14 чоловік. На той час село підпорядковувалося Рогозівському району.
Німецько-фашистська окупація настала для села у вересні 1941 року і тривала до вересня 1943 року. Було відправлено до Німеччини 28 чоловік, закатовано 13 чоловік, спалено 116 хат. На фронтах війни загинуло 435 вихідців з Любарець і Тарасівки. у братських могилах на території Любарецької сільської ради поховано 113 воїнів.
У довоєнні роки у Любарцях було 4 колгоспи – "12річчя Жовтня", "Червона Зірка", "П'ятирічка", "Мануїльського". 1961 року колгоспи об'єднано в одне господарство – радгосп "Любарецький". 1997 року радгосп "Любарецький", відповідно до загальної тенденції роздержавлення власності, реорганізовано в колективне спільне підприємство "Любарецьке".
В українській літературі відомі імена любарян: лауреата премії імені Т.Г. Шевченка, доктора філологічних наук літературознавця О.Є. Засенка, поета П.П. Засенка.
Тарасівка
Село належить до Любарецької сільської ради. Розташоване за 25 км від райцентру і за 5 км від автошляху Київ – Черкаси. Виникло в 20х роках XX ст. внаслідок об'єднання хуторів і переселення жителів з Любарець. Названо Тарасівкою на честь Т.Г. Шевченка.
У роки війни було під окупацією з 21 вересня 1941 до 22 вересня 1943 року. У Тарасівці містилася центральна садиба колгоспу ім. Димитрова, згодом реорганізована у відділок радгоспу "Любарецькии" (відділку належало 580 га землі, парникове господарство, молочнотоварна ферма).