-
Приймали присягу патрульні поліцейські Бориспільщини
У Борисполі, на центральній площі міста відбулась урочиста церемонія складання…
-
На Київщині очікується погіршення погодних умов
За прогнозами синоптиків, 25 березня на Київщині очікуються складні погодні…
-
У КОДА обговорили будівництво нової кільцевої дороги
За участі голови Київської обласної державної адміністрації Максима Мельничука, першого…
Історія
Головурів
Село, центр сільської ради, розміщується за 22 км від районного центру та за 24 км від залізничної станції Бориспіль. Село розкинулося на рівнинній місцевості між селами Вороньків та Старе. На південній окраїні Головурова знаходяться три штучні ставки, що утворилися на місці видобутку торфу. На захід від села на півдорозі до Воронькова знаходиться одна з найвищих точок Бориспільського району – Писарська гора. Вона має висоту 131 м над рівнем моря. З покоління в покоління про гору передавалися легенди, що приписували її виникнення часам козаччини. Побутували навіть перекази, ніби тут був похований Богдан Хмельницький.
Поблизу села Головурова проводилися археологічні дослідження. Унікальною знахідкою є бронзоливарна майстерня, виявлена в урочищі Піщаному поблизу села 1957 року. Вік її датують XIII – XII ст. до н.е. На західній околиці в урочищі Калаурове 1917 року досліджувалося давньоруське поховання, в якому знайдено шовкову гаптовану тканину. Неподалік виявлено городище XII – XIII ст.
У письмових джерелах місцевість, де розкинулося сучасне село, згадується під 1455 роком як Покалаурове. Так, у книжці "Нариси по історії Київської землі" сказано: "близько 1455 року Київський князь Олелько Володимирович пожалував у винагороду за вірну службу своєму боярину Олехну Сахновичу різні маєтки по ту й по цю сторону від Дніпра, серед яких були: городище Старе над Дніпром, Покалаурове, селище Булачин (тепер Єрківці)...". Назва "Покалаурове", можливо, пішла від слова "калаур", тобто "варта", "сторожа". В історичних джерелах зустрічаються відомості, що тут стояв караул (сторожа), що стежив за переправою через Дніпро і запалював смолоскип у разі небезпеки. Пізніше в урочищі Покалаурове виникла слобода. Читаємо в "Книжці Київського Трибуналу": "... на Калаурах возникла даже в 1629 году "новая слобода" – Калауровская". Згодом село почали називати Головурів. Інтенсивно почало заселялося вихідцями з Воронькова в 1928-1929 роках.
1930 року у Головурові створено артіль "Червоний незаможник". Згодом утворився колгосп "Червона хвиля". 1934 року в селі збудовано школу і клуб.
Головурів був окупований 20 вересня 1941 року, а звільнений 23 вересня 1943 року. Після Великої Вітчизняної війни – відбудова господарства.
У 50-х роках в селі створено колгосп ім. Ватутіна. 1963 року на базі колгоспів трьох сіл – Кийлова, Рудякова, Головурова створено Головурівську птахофабрику, яка спеціалізувалася на виробництві індичого м'яса. 1996 року держптахоплемзавод "Головурівський" реорганізовано у відкрите акціонерне товариство "Головурівське".
Нині Головурів – центр сільської ради, якій підпорядковується село Кийлів.
Кийлів
Село, розміщене на лівому березі Дніпра за 26 км на південь від Борисполя, за 28 км від залізничної станції Бориспіль. Підпорядковане Головурівській сільській раді.
Кийлів знаходиться у місцевості, де зібралися воєдино, мабуть, чи не найкращі природні багатства нашого краю – неозорі води Дніпра-Славути, великі масиви соснового лісу, горбиста піщана річкова заплава, зелені квітучі луги, чисте цілюще повітря.
Археологічні знахідки поблизу Кийлова свідчать про перебування людини у цій місцевості з прадавніх часів. Проведені археологічні дослідження (в багатьох місцях на відстані одного – двох кілометрів від села) дали велику кількість знахідок, що належать до Різних історичних періодів і різних культур. Це уламки посуду, зброя, поселення і могильники. Північніше від села виявлено залишки захисного валу періоду Київської Русі. Є різні версії щодо походження назви села. За словами історика О. Стороженка, вона походить від імені першого поселенця Койла. Можливо, первісна назва населеного пункту – Койлов – пішла від дієслова "койлати" або "койлити", що означає "збирати невід у коло". Можливо, що чоловік, який збирав рибальські снасті, був прозваний Койлом. Від цього імені пішла назва населеного пункту, згодом ця назва видозмінилася на Кийлів. За іншою легендою, тут нібито любив ловити рибу київський князь Кий, який ходив униз по Дніпру на човні. Звідси словосполучення Кийлов, що пізніше трансформувалося у Кийлів.
В історичних джерелах вперше згадується під 1628 роком, коли село входило до володінь князя Корецького. За часів козаччини село Кийлів належало до Вороньківської козацької сотні (у документах значиться як військове вільне село), а потім, невідомо за яким указом, заволоділи ним монахи Київського Софіївського монастиря. Відомо, що 1739 року в селі вже була дерев'яна церква. За даними дослідників, на 1756 рік у Кийлові налічувалося 26 дворів, 152 мешканці. З них чоловіків – 80, жінок – 72. На 1782 рік чоловіків – вже 120. У селі був монастирський двір.
Рудяків
До 1971 року на карті Бориспільського району значилося село Рудяків. Розміщувалося воно у мальовничій місцевості неподалік від Дніпра.
Археологічні дослідження, проведені тут свого часу, засвідчили, що людина проживала в цій місцевості з давніх часів. Поблизу села в урочищах Хоменків, Старий завод, Забродіче були виявлено поселення та могильники доби бронзи та раннього заліза (II – І тисячоліття до н.е.).
На думку історика О. Стороженка, село отримало свою назву за прізвищем першого поселенця – можливо, Рудяка. Відомо, що за часів козаччини Рудяків (на той час Рудяки) був вільним військовим селом, підпорядковувався Вороньківській козацькій сотні. За гетьманування Івана Самойловича володів Рудяками сотник Вороньківський Кирило Бройко. Потім генеральний писар Війська Запорозького Василь Кочубей, аз 1710 року монаршою грамотою село отримали у вічне користування нащадки Кочубея. На той час у Рудякові було 70 дворів.
За даними архівних матеріалів 1926 року село Рудяків належало до Рогозівського району, число жителів у ньому становило 1960 чоловік (разом з хутором Кирилів).
1971 року було виселено, бо підлягало затопленню.